КЛАСИЧНА ВИЇЗДКА: ПОЯСНЕННЯ
Повітря над землею: левада та капріоль у виїздці
Найскладніші елементи класичної виїздки повністю відривають коня від землі. Ось що являють собою левада, курбет і капріоль, а також де їх можна побачити й сьогодні.
Переглянути квитки на кінний балет у Хересі ↗Що означає «парити над землею»
У класичній виїздці — яку іноді називають вищою школою верхової їзди — «повітряні рухи над землею» є невеликою групою складних елементів, під час яких кінь піднімається на задні ноги або повністю відривається від землі, утримуючи вимогливі позиції, що потребують років поступового силового тренування. Вони повністю виходять за межі сучасної спортивної виїздки: ви не побачите їх на олімпійському тесті з виїздки чи на звичайному занятті в кінному клубі. Їхнє походження зазвичай простежують до кавалерійської та академічної підготовки коней, де та сама сила й слухняність, необхідні для утримання цих позицій, мали практичну цінність у кінному бою та маневруванні на тісному полі битви століття тому.
Левада
Левада — це основна фігура виступу: кінь підбирає передні ноги та балансує всією вагою на глибоко зігнутих задніх, утримуючи корпус під кутом приблизно 45 градусів до землі протягом кількох секунд. Для глядача це виглядає майже нерухомо, але це одна з найфізично складніших поз, які може тримати кінь — вона потребує надзвичайної сили задніх кінцівок і повної довіри між конем і вершником, адже тварина має прийняти балансування на самій межі падіння назад, не панікуючи й не зміщуючи вагу.
Курбет
З позиції, подібної до левади, курбет додає руху: кінь робить кілька стрибків уперед лише на задніх ногах, підібравши передні й утримуючи їх над землею протягом усієї послідовності, а не опускаючи передню частину корпусу для перепочинку між стрибками, як у звичайному підйомі на диби. Це часто описують як «стрибок» коня, коли передні ноги жодного разу не торкаються землі, і це демонструє такий рівень сили задніх кінцівок, балансу та тривалого м’язового контролю, який потребує років поступового, ретельно дозованого тренування, щоб розвинути безпечно, не травмуючи спину чи задні ноги тварини.
Капріоль
Капріоль — найдраматичніша з повітряних вправ: кінь повністю відривається від землі, підтискає передні ноги до грудей у найвищій точці стрибка та різко викидає обидві задні ноги, перш ніж приземлитися рівно на всі чотири копита. Історично цей рух пов’язують із нібито здатністю коня захищати вершника, б’ючи задніми ногами по нападниках на землі — чи було це буквальною, регулярно використовуваною тактикою на полі бою, чи ні, саме цю історію досі розповідають у більшості класичних академій верхової їзди, пояснюючи первісне військове призначення цього руху.
Де ці рухи досі виконуються
Лише кілька закладів у світі взагалі навчають і виконують ці рухи, і кожен робить це дещо по-своєму, залежно від породи коня, з якою працює, та військової чи придворної традиції, з якої ця школа виросла. Віденська іспанська школа верхової їзди залишається найвідомішим осередком цих рухів, побудованим навколо ліпіцанерів, виведених і натренованих спеціально для роботи у вищій школі, тоді як Кадр Нуар у Сомюрі зберігає паралельну французьку традицію. Королівська андалузька школа в Хересі навчає іншого репертуару: її публічна програма зосереджена на класичній виїздці та домі вакері — іспанському стилі роботи з робочим конем, — а не на повітряних рухах над землею, тож відвідувачам не варто очікувати, що там виконуватимуть леваду, курбет чи капріоль.
| Академія | Коні, яких використовували | Де це доречно |
|---|---|---|
| Віденська іспанська школа верхової їзди | Ліпіцанер | Найвідоміша оселя повітряних вправ над землею, що виконуються в межах формальної класичної програми |
| Кадр Нуар, Сомюр (Франція) | Selle Français та інші французькі породи | Військова французька академія, що зберігає власну класичну традицію верхової їзди |
| Королівська андалуська школа, Херес | PRE / Андалусія | Його публічна програма зосереджена на класичній виїздці та домі вакера; повітряні рухи над землею не входять до шоу. |
Чому вони збереглися як вистава, а не як спорт
Вишукані кінні фігури над землею зникли зі звичайної верхової їзди, щойно кавалерія перестала вирішувати долю битв на конях, але невелика кількість класичних академій продовжувала їх тренувати — як живу спадщину, а не даючи цьому вмінню згаснути разом із кіньми, які колись його знали. Саме тому сьогодні їх подають як мистецтво і традицію, а не як змагання — жодна система балів їх не винагороджує, і жоден сучасний кінний спорт не вимагає від коня їх опановувати. Спостерігати за їхнім виконанням — це, по суті, дивитися на багатовікову військову тренувальну вправу, збережену виключно тому, що кілька установ, як-от Королівська школа, вирішили тримати її живою заради неї самої.
Не впевнені, яку дату виступу обрати або де краще сидіти?
Залиште свою електронну пошту та приблизну дату подорожі — і ми надішлемо вам короткий огляд того, як організоване шоу, за скільки часу воно розкуповується, і як виглядає гарне місце.